Захворювання вегетативної нервової системи

06.08.2012 о 18:03 | Категорія: Неврологія
Сторінка 1 з 41234

Центральний відділ вегетативної нервової системи, або як зараз за Міжнародною анатомічною номенклатурою називають «автономна нервова система», включає в себе вегетативні центри в головному і спинному мозку, які поділяються на надсегментарну (гіпоталамо-лімбіко-ретикулярний комплекс) ісегментарну частини. Сегментарна частина, в свою чергу, поділяється насимпатичний і парасимпатичний відділи і представлена ядрами в стовбурі мозку і спинному мозку.

Серед уражень центрального відділу ВНС найчастіше в клінічній практиці зустрічається синдром вегетативної дистонії (ВД). Вважається, що він є однією із найбільш частих патологій, яка зустрічається в популяції. Починаючи з пубертатного періоду, ВД зустрічається у 50% людей.

Він проявляється симпатичними, парасимпатичними и змішаними симптомокомплексами, які носять генералізований, переважно системний характер.

Більшістю дослідників вважається, що синдром ВД не є нозологічною формою і лише синдромально відображає наявність конституціональної або набутої вегетативної дисфункції. Правда, існує думка про самостійність цієї патології.

Вегетативні порушення можуть мати перманентний (постійний) і пароксизмальний характер.

Пароксизмальні вегетативні кризи по діляють:

симпатико-адреналові кризи: проявляються посиленням головного болю, серцебиттям, онімінням і похолоданням кінцівок, підвищенням АТ, тахікардією, ознобом, збудженням, деколи тривожністю – підвищенням температури тіла;

ваго-інсулярні кризи: супроводжуються відчуттям жару в голові і лиці, задухи, важкістю в голові, нудотою, загальною слабкістю, пітливістю, запамороченням, зниженням пульсу, зниженням АТ, підсиленням перистальтики кишки;

змішані кризи: зустрічаються найчастіше, характеризуються поєднанням симптомів, типових для симпатико-адреналових та ваго-інсулярних кризів або почерговими їх проявами. У зарубіжній літературі ці прояви частіше називають «панічні атаки». Клінічна картина цих приступів характеризується поєднанням наступних проявів: задишка, серцебиття, неприємні відчуття або біль за грудиною, відчуття утрудненого дихання, запаморочення, відчуття припливів жару або холоду, гіпергідроз , страх смерті.

У останні роки широко висвітлюється в зарубіжній літературі гіпервентиляційний синдром. Класичною ознакою його є тріада симптомів — посилене дихання, парестезії і тетанія, а найбільш типовим проявом – гіпервентиляційний криз, який характеризується тривогою, відчуттям недостатку повітря, здавлення грудної клітки, відчуттям «кому в горлі».

Вегетативна дисфункція може виникати при самих різноманітних захворюваннях і станах. Наприклад:

Синдром вегетативної дистонії конституціональної природи – звичайно проявляється із раннього дитинства і має сімейно-спадковий характер. Він характеризується нестійкістю, лабільністю вегетативних параметрів: коливанням частоти пульсу і АТ, пітливістю, головним болем, непритомністю, метеотропністю. З віком може наступати певна компенсація, але такі люди все життя залишаються вегетативно стигматизованими.

Синдром вегетативної дистонії на фоні ендокринної перебудови організму – проявляється в періоди пубертату і клімаксу.

В пубертатному віці виникають нові ендокринно-вегетативні взаємодії і часто акселерація у прибавці росту, що призводить до коливання АТ, ортостатичних синдромів, емоційної лабільності, порушень терморегуляції.

В період клімаксу вегетативна дистонія обумовлена віковою інволюційною перебудовою статевої та інших систем організму. Розрізняють жіночий і чоловічий клімактеричний синдром. В жінок він проявляється відчуттям «приливів» до голови і тулуба, під час яких відзначається гіперемія шкіри, пітливість, запаморочення, підвищена збудливість, безсоння, тривожність. У чоловіків клімактеричний синдром проявляється апатією, меланхолією, втомлюваністю, нудотою, пітливістю, серцебиттям, емоційною лабільністю.

Синдром вегетативної дистонії при первинному ураженні вісцеральних органів – при жовчнокам’яній хворобі, хронічному панкреатиті, сечокам’яній хворобі та ін. Розвивається внаслідок подразнення вегетативних рецепторів у цих органах. Спочатку можуть виникати рефлекторні локальні, а потім і генералізовані вегетативні порушення.

Синдром вегетативної дистонії при первинному ураженні периферичних ендокринних залоз (щитовидної, наднирників, яєчників) – зниження або посилення секреції вказаних залоз приводить до порушення ендокринно-вегетативної рівноваги.

Алергія – одна із причин виникнення вегетативних порушень, які часто носять характер розгорнутих симпато-адреналових кризів.

Синдром вегетативної дистонії при патології сегментарної вегетативної системи – виникає при ураженні сегментарних вегетативних апаратів частіше у складі нервових сплетень периферичних нервів і судин. Наприклад:

· ускладнення шийного остеохондрозу у вигляді вегетативно-судинних кризів, які пов’язана із утягуванням в процес вегетативних сплетень хребтової артерії (задній шийний симпатичний синдром);

· виражені вегетативно-судинно-трофічні розлади при діабетичній поліневропатії, при сирингомієлії.

Синдром вегетативної дистонії при органічному ураженні головного мозку – виникають практично при будь-якій церебральній патології, однак вони найбільш виражені при ураженні глибинних систем мозку (мозкового стовбура, гіпоталамуса і ріненцефалона), які є важливими структурними ланками лімбіко-ретикулярного комплексу.

При зацікавленості каудальних ділянок стовбура мозку, наприклад, вестибулярного вестибулярного комплексу, часто з’являються головокружіння. При ураженні мезенцефальних структур яскраво проявляються симпатико-адреналові порушення.

У зв’язку із тісним функціональним і топографічним зв’язком оральних ділянок стовбура і гіпоталамуса, часто говорять про гіпоталамічну недостатність. У практиці існує тенденція до гіпердіагностики гіпоталамічних синдромів, тому навожу чіткі критерії цих синдромів:

1) нейроендокринні синдроми при виключенні первинного ураження периферичних залоз внутрішньої секреції;

2) мотиваційні порушення (голод, спрага, зміна лібідо);

3) нейрогенні порушення терморегуляції;

4) деякі форми патологічної сонливості.

Ураження ріненцефальної ділянки проявляється насамперед синдромом вискової епілепсії, для якого найбільш характерні абдомінальні або кардіоваскулярні прояви.

Синдром вегетативної дистонії при неврозах – є облігатним (обов’язковим) компонентом захворювання і характеризується у більшості випадків полісистемними проявами в кардіоваскулярній, респіраторній, інтестинальній і системі терморегуляції. Досить часто спостерігаються «панічні атаки», кардіалгічний і гіпервентиляційний синдром.

Лікування:

а) терапія основного захворювання;

б) відповідно до характеру вегетативних кризів:

VN:F [1.9.22_1171]
Можете оцінити запис:
Rating: 4.3/5 (4 votes cast)
Захворювання вегетативної нервової системи, 4.3 out of 5 based on 4 ratings
 
Сторінка 1 з 41234
 
 

Поділися даною статтею:

Залишіть коментар

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!