Сибірка

Сторінка 1 з 512345

Сибірка – гостра зоонозна хвороба, яка спричиняється Вас. anthracis і перебігає з явищами інтоксикації, серозно-геморагічного запалення шкіри та лімфатичних вузлів, рідше – у генералізованій формі.

Сибірка відома людству з давніх давен. Ще в стародавніх літописах зустрічаються згадування про "священний вогонь", "перський вогонь", що уражав людей, про "чорну отруту", "злоякісну пустулу", яка спричинює масову загибель тварин, а часто – і людей.

Виникнення хвороби пов'язували з так званими проклятими пасовищами, які отримали свою назву за те, що худоба, яка на них паслася, майже поголовно занедужувала і гинула. Довести зв'язок захворюваності у тварин і людини вдалося російському лікарю С.С. Андрієвському під час епізоотії, що сталася наприкінці ХVІІ ст. в Сибіру, коли загинуло близько 100 тис. коней. У 1788 р. С.С. Андрієвський заразив себе вмістом виразки хворої тварини і занедужав, при цьому він звернув увагу на ідентичність шкірних уражень у хворої тварини та в себе. Він дає назву хвороби – "сибірська виразка".

У 1836 р. німецький дослідник Eilert довів заразність крові хворих тварин, заразивши нею здорових. У 1876 р. німецький бактеріолог R. Koch виділив культуру сибірки й довів здатність збудників до спороутворення в несприятливих умовах. Він дав назву збуднику – "Bacillus anthracis". Л. Пастер у 1888 р. створив першу вакцину проти сибірки.

Етіологія. Паличка сибірки була виявлена у 1850 p. Давеном і Рейєром у крові тварин, які загинули. Пастер і Кох встановили морфолого-біологічні властивості цього мікроба.

Збудник сибірки Bacillus anthracis належить до родини Bacillaeceae роду Bacillus.

Це великі нерухомі палички завдовжки 5-8 мкм, діаметром до 1-1,5 мкм . Вони добре фарбуються всіма аніліновими барвниками, за Грамом фарбуються позитивно. Виділено більше 10 штамів. B. anthracis здатні існувати у двох формах – вегетативній і споровій. Вірулентні штами B. anthracis здатні утворювати ще й капсулу в зараженому організмі, яка захищає їх від фагоцитозу і бактерицидної дії крові та лімфи й дозволяє безперешкодно розмножуватися в тканинній рідині та макрофагах. Розмножуються вони шляхом поперечного поділу. Клітини, що знову утворюються, не розходяться, а утворюють ланцюжок з кількох вегетативних клітин, кожна з яких оточена капсулою.

B. anthracis невибагливі до умов культивування і добре ростуть на всіх звичайних живильних середовищах при рН 7,2-7,6, температурі 37-380 С за наявності кисню.

На щільних живильних середовищах вірулентні штами утворюють R-колонії: великі (до 2-3 мм у діаметрі), волокнисті, з нерівними краями (їх описують як "голову медузи", "левову гриву"). При вирощуванні на бульйоні R-форми утворюють пухкий осад ("грудка вати") на дні, при цьому бульйон залишається прозорим. Ріст авірулентних S-форм супроводжується рівномірним помутнінням бульйону. Укол у стовпчик желатину дає ріст у вигляді ялинки верхівкою вниз.

Збудник сибірки має 3 основні групи антигенів:

  • капсульний (білковий) – єдиного для всіх сероварів;
  • соматичний (полісахаридний);
  • екзотоксин.

    Екзотоксин містить наступні основні чинники:

  • протективний антиген (сприяє проникненню в клітину набрякового чинника і летального чинника);
  • набряковий чинник (спричиняє підвищення проникності судин і виникнення набряків);
  • летальний чинник.

    Стійкість у зовнішньому середовищі спор і вегетативних форм істотно відрізняються. Вегетативні форми швидко гинуть під дією прямих сонячних променів і стандартних дезрозчинів, руйнуються при нагріванні до 750С впродовж 5-10 хв.; у трупах загиблих тварин зберігаються лише кілька днів. Спори сибірки зберігають життєздатність навіть під прямими сонячними променями протягом 20 днів, в ґрунті – десятки років, у воді – роки; гинуть при кип'ятіння лише через 10-20 хв. збудник є кандидатом №1 як ефективний агент біологічної зброї.

    Епідеміологія. B. anthracis – типовий сапробіонт, тобто організм, що пристосований до життя і збереження в ґрунті, куди він потрапляє з виділеннями тварин або з їх трупами. Доступ кисню (після розтину трупа) значно активує спороутворення, тому розтин тварини, у якої підозрюють сибірку, категорично забороняється. Мікроорганізми, що потрапили в ґрунт, за сприятливих умов можуть навіть розмножуватися. Спори завдяки здатності зберігати десятиліттями свою життєздатність призводять до створення стійких осередків зараження (на території України таких осередків біля 10 тис.).

    З глибини ґрунту на поверхню спори можуть потрапляти внаслідок тривалих дощів, під час переорювання й скопування зараженої землі. Зараження тварин відбувається переважно аліментарним шляхом під час випасання на заражених пасовищах. Для виникнення захворювання у тварин достатньо щоб у організм потрапило лише декількох спор B. anthracis. Летальність у них від сибірки становить 94-96%, оскільки вона перебігає як тяжкий сепсис.

    Основним джерелом інфекції для людини є хворі сільськогосподарські травоїдні (кози, вівці, корови, коні). Джерелом зараження можуть бути й інші тварини – кіт, ведмідь, сірий щур, птахи, собака, біла миша. Описані випадки передачі сибіркової палички кровосисними комахами.

    Зараження людини відбувається контактним шляхом (через подряпини, порізи, садна) при догляді за хворими тваринами, їх забою, зніманні шкіри, розбиранні туші, при виконанні земляних робіт, зрідка – при вживанні недостатньо термічно обробленого зараженого м'яса, аспіраційним шляхом, при укусі мухи-жигалки.

    Акція у Києві! Зареєструйся у таксі Убер зараз та отримай 80 грн знижки на 2 перші поїздки!
    Ціни на таксі у Києві хороші, водії адекватні. Хіба не супер? Реєструйся зараз, витратиш потім:
    ВЗЯТИ ЗНИЖКУ ТУТ
    uber

    Промо-код: 6nbdd5gque
     

    Поділися даною статтею:


    Сторінка 1 з 512345

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>