Хірургічна патологія середостіння та стравоходу

26.02.2012 о 19:14 | Категорія: Хірургія
Сторінка 6 з 12« Перша...45678...Остання »

При стисненні легенів великою кістою часто можна виявити вологі хрипи, а рентгенологічно при цьому виявляються ділянки гіповентиляції або ателектазу. Так, Леві (1953) описав випадок стиснення целомічною кістою правої легеневої артерії і правого головного бронху, що викликало ателектаз правої легені у 10-тирічної дитини.

При спірометричному дослідженні інколи виявляється зменшення показників зовнішнього дихання за рахунок виключення частини легеневої паренхіми. При обстеженні серцево-судинної системи у деяких хворих виявлені систолічні шуми, ознаки гіпертрофії лівого шлуночку, синусова аритмія. Функціональні порушення з боку серцево-судинної системи повністю залежать від розміру кісти — чим більша вона, тим більш виражені симптоми.

Рентгенологічна діагностика є ведучою у виявленні кіст. Дослідження повинно проводитись за принципом від простого до складного. Рентгеноскопія завжди має проводитись у різних проекціях в положенні хворого стоячи чи лежачи. При підозрі у хворого на кісту перикарду обов'язковим чином виконують рентгено- та томографію.

До решти спеціальних методів дослідження (рентгенокімографія, пневмомедіастінографія) вдаються при необхідності. В деяких випадках доцільно застосовувати пневмоперитонеум, бронхографію, діагностичний пневмоторакс, ангіографію, ангіопульмографію.

При звичайному рентгенологічному обстеженні целомічна кіста перикарду має вигляд овоїдної тіні, середньої інтенсивності, овальної або напівкруглої форми з чітким верхньо-зовнішнім контуром. При розташуванні кісти в кардіо-діафрагмальному куті медіальний контур тіні зливається з тінню серця, а нижній з тінню діафрагми. Передній кардіо-діафрагмальний кут є улюбленою локалізацією перикардіальних кіст. Інколи кісти збільшуються настільки, що займають переднє середостіння аж до яремних вен. Багатокамерні кісти характеризуються поліциклічними контурами. Часом кісти можуть мігрувати в малу міждольову легеневу щілину, тим самим нагадуючи міждольовий плеврит.

Пневмомедіастінографія і пневмотомомедіастінографія дозволяють прослідкувати у більшості хворих оточення кісти введенням в середостіння газу, відокремлення II від медіастінальної плеври, яка залишається латеральніше і виявляється у вигляді тонкої смужки. При цьому дослідженні часто вдається виявити тонку ніжку, що з'єднує кісту з перикардом. Ця ознака дуже важлива в плані діагностики саме пєрикардіальних кіст.

В окремих випадках перикардіальні кісти можуть бути багатокамерними. В цих випадках діагностика їх ще більше утруднена.

Часто доводиться диференціювати целомічні кісти перикарду з тімомами, ліпомами, пухлинами середостіння і легенів.

В СНД першу операцію з приводу целомічної кісти перикарду виконав Б.К. Осипов (1952). В теперішній час доцільність хірургічного видалення целомічних кіст не викликає сумнівів.

Протипокази до хірургічного лікування:

1. Виражені порушення серцево-судинної системи: гіпертонічна хвороба ІІ-ІІІ ст., декомпенсація серцевої діяльності, інфаркт міокарду.

2. Низькі показники зовнішнього дихання внаслідок органічних змін в легенях (емфізема, пневмосклероз, хронічні запальні процеси). В останньому випадку питання про можливість хірургічного лікування повинно розв'язуватись після проведеного лікування, спрямованого на ліквідацію запального процесу в легенях.

3. Недостатність функції печінки та нирок. Якщо після проведеного лікування функція цих органів нормалізується, то при наявності кіст великих розмірів можна застосувати хірургічне втручання.

При виражених клінічних проявах кіст перикарду, коли радикальне хірургічне втручання з ряду причин виконати неможливо, Б.В. Петровський рекомендує застосовувати пункцію кісти, попереджуючи про можливість інфікування середостіння, можливу кровотечу та інші ускладнення. .

При кістах середостіння частіше використовується передньо-бічний доступ, який більш вигідний для проведення маніпуляцій і менш травматичний. У ряді випадків можна використати поздовжню трансетернальну торакотомію. поперечний двоплевральний доступ.

0.0.Вишневський та співавт. пропонують бережливий малий доступ — передню торакотомію.

Виділення кісти повинно проводитись з особливою обережністю, щоб не пошкодити судини та нерви. При літуванні судин слід остерігатися захоплення в лігатуру нервових елементів, щоб уникнути в майбутньому настирливого болю.

При пошкодженні перикарду дефект необхідно зашити. Методи видалення кіст повинні бути суворо індивідуальними та залежати від локалізації кісти, її розмірів, прилягання до інших органів. Операція ускладнюється при широкій ніжці і обширному приляганні кісти до перикарду. В цих випадках потрібно застосовувати інфільтрування оточуючої клітковини 0,25% розчином новокаїну.

Після виділення ніжки її перев'язують, відсікають кісту і видаляють.

При великих напружених целомічних кістах важко відокремити утворення від оточуючих тканин. Спроба видаленні таких кіст часто призводить до їх розриву. У цих хворих доцільно шляхом пункції видалити більшу частину вмісту, а потім приступити до II виділення з оточуючих тканин.

Рану грудної клітки зашивають наглухо, залишаючи один дренаж у восьмому міжребер'ї. При гігантських кістах, після травматичних втручань, інколи виникає необхідність в дренуванні плевральної порожнини двома дренажами, один з яких встановлюється у ложе кісти або парамедіастінально. Такий прийом дозволяє уникнути розвитку гематом у середостінні, що згортаються, можливого нагноєння ложа кісти та інших ускладнень.

Особливість післяопераційного ведення хворих, які перенесли операцію з приводу кісти середостіння, полягає ще й в попередженні розвитку емфіземи середостіння.

В післяопераційному періоді можливе виникнення пневмоній, ателектазів. Останні ліквідуються завдяки проведенню спеціальних лікувальних методів: антибактеріальна терапія, Інгаляції, методи санації бронхіального дерева тощо.

Ефективність операцій, виконаних з приводу целомічних кіст перикарду, досить висока. Так, 0.0.Вишневський зазначав, що з 41 хворого, оперованого у інституті ім. 0. В. Вишневського, віддалені результати при термінах спостереження до 16 років виявились у всіх випадках позитивними. Всі пацієнти почували себе задовільно, приступили до виконання попередньої роботи.

ЕНТЕРОКІСТОМИ.

До групи ентерокістом відносять вроджені кісти середостіння, будова стінок яких нагадує будову стінок травного тракту. Частота ентерокістом серед інших утворень коливається вія 0.5 до 5%. Так, за даними М.І.Перельмана (1968), число їх в світовій літературі досягло 200. Прийнято розрізняти стравохідні, шлункові, кишечні ентерокістоми, тобто в залежності від подібності їх будови з різними відділами травного тракту.

Для медіастінальних ентерокістом характерною є локалізація у задньому середостінні. Вони, як правило, бувають відокремлені своїм просвітом від травного тракту. Але такий зв'язок може виникнути внаслідок пенетрації виразок слизової кісти у просвіт стравоходу.

Клінічний перебіг ентерокістом. Ентерокістоми частіше зустрічаються в дитячому віці у хлопчиків, хоча в літературі зустрічаються описи знаходження цих кіст й дорослому віці. Але подібні повідомлення поодинокі. Ранньому виявленню ентерокістом сприяє їх швидкий ріст і великі розміри. Найбільш частими симптомами є кашель, задуха, ціаноз, тахікардія, болі в грудях, дисфагія. Стиснення судин середостіння ентерокістомою призводить до відповідної клініки .

VN:F [1.9.22_1171]
Можете оцінити запис:
Rating: 0.0/5 (0 votes cast)
 
Сторінка 6 з 12« Перша...45678...Остання »
 
 

Поділися даною статтею:

Залишіть коментар

Поля позначені червоною зірочкою * є обов’язковими для заповнення!