Гарячка Ласса

Сторінка 1 з 3123

Гарячка Ласса – гостра природно-осередкова вірусна хвороба, характеризується тяжким перебігом, тромбогеморагічним синдромом, виразковим стоматитом і фарингітом, ураженням органів дихання, нирок, центральної нервової системи, міокардитом, високою летальністю.

Історичні дані. Хвороба вперше описана у 1969 році в м. Ласса у медсестри місіонерського гостіталю як внутрішньогоспітальне зараження, а потім і в м. Джосе (Нігерія), хоча і до цього в Західній Африці була описана хвороба з подібними проявами під назвою "тропічний висипний тиф". Надалі спалахи цієї хвороби спостерігалися в С'єрра-Леоне і Ліберії. Існування вогнищ інфекції серологічно доведено й в інших країнах Африки (Берег Слонової Кістки, Гвінея, Малі, Мозамбік, Сенегал та ін.). Летальність досягала 36-67%. У 1970 році виділено вірус гарячки Ласса (Bucrley, Casals). В наступні роки гарячка Ласса неодноразово описана в ряді країн Європи і Америки у медичного персоналу внаслідок зараження від хворих, які прибули із Західної Африки. Належить до групи високо контагіозних геморагічних гарячок, які включені в Міжнародні санітарні правила

Етіологія. Збудник Lassa virus відноситься до аренавірусів (родина Arenaviridae, рід Arenavirus). Має антигенне споріднення з іншими аренавірусами (вірусом лімфоцитарного хоріоменінгіту, збудниками геморагічних гарячок Південної Америки – вірусами Такарібе, Хунін, Мачупо й ін.). Віріон сферичної форми, діаметр 70-150 нм, має ліпідну оболонку, містить РНК. Вірус добре культивується в культурі клітин нирок зеленої мавпи, на яких через 4-5 днів виявляється цитопатичний ефект. Патогенний для білих мишей, морських свинок, деяких видів мавп (при інтрацеребральному зараженні). Збудник Ласса відноситься до числа найбільш небезпечних для людини вірусів, робота з ним вимагає дотримання найсуворіших запобіжних заходів. Вірус стійкий у зовнішньому середовищі, але чутливий до ефіру, хлороформу

Епідеміологія. Гарячка Ласса відноситься до захворювань з природною осередковістю. Резервуар інфекції – мишоподібний гризун Mastomys natalensis (багатососковий пацюк), широко розповсюджений у Західній Африці. Характерна тривала персистенція вірусу в інфікованих тварин; він виділяється із сечею, слиною, виявлений у секреті респіраторного тракту. Тривало зберігається у висохлих виділеннях. Гризун часто проникає в житла людей і забруднює своїми виділеннями продукти та інші предмети. Зараження людини може відбуватися аліментарним і повітряно-пиловим шляхом. Хвора людина також стає джерелом збудників інфекції і становить велику небезпеку для оточуючих. Вірус виявлений у крові, виділеннях (кал, блювотні маси, сеча), крапельках слини, а виділення вірусу хворими може продовжуватися до 1 місяця і більше. Зараження може відбуватися повітряно-крапельним шляхом, а також при попаданні на шкіру (через мікротравми) крові або виділень хворого. Так інфікуються медичні працівники, що доглядають за хворими, і працівники лабораторій при дослідженні матеріалу від хворих. Не виключається можливість трансмісивної передачі. Сезонність відсутня. Можливі завезення гарячки Ласса в інші країни (при переїзді з вогнища інфекції під час інкубаційного періоду) і розвиток там спалаху за рахунок контактної передачі інфекції.

Патогенез. Аренавіруси гарячки Ласса можуть проникати в організм різними шляхами: через слизові оболонки респіраторного тракту й органів травлення, через мікротравми шкіри при контакті з інфікованим матеріалом. Виразних змін у ділянці вхідних воріт не відзначається. Однак наявність виражених уражень органів травлення (нудота, блювота, пронос) у одних хворих і органів дихання (пневмонії, набряк легені) в інших, можливо, зв'язані з місцем проникнення збудника. Характерна риса гарячки Ласса – генералізація інфекції з гематогенною дисемінацією вірусу та ураженням багатьох органів і систем. Насамперед страждає судинна стінка, підвищується ламкість судин, виникають глибокі розлади гемостазу і розвивається синдром дисемінованого внутрішньосудинного згортання, як найбільш яскравий прояв тромбогеморагічного синдрому. Перевага його в клінічній картині і послужила підставою для віднесення гарячки Ласса до групи геморагічних гарячок. Крововиливи (частіше дифузного характеру) найбільш виражені в кишечнику, печінці, міокарді, легенях і головному мозку. В результаті рясної блювоти і діареї може розвитися дегідратація зі зменшенням об'єму циркулюючої крові, падінням артеріального тиску, порушенням функції нирок і інших симптомів гіповолемічного шоку. Можлива гостра печінковна недостатність. Іноді розвивається картина інфекційно-токсичного шоку. У перехворілих на гарячку Ласса в сироватці крові визначаються специфічні антитіла. В ендемічних місцевостях антитіла виявляються у 5-10% населення, тоді як клінічні ознаки хвороби відзначалися тільки в 0,2% населення. Це свідчить про можливість безсимптомного або легкого перебігу хвороби, що залишається нез'ясованим. Повторних захворювань на гарячку Ласса не спостерігається. Даних про тривалість імунітету немає.

Клініка. Тривалість інкубаційного періоду 7-10 з коливаннями від 3 до 17 днів. Захворювання починається відносно поступово, але можливий і гострий початок. З кожним днем наростає виразність гарячки і симптомів загальної інтоксикації. У перші дні хворі відзначають загальну слабкість, розбитість, загальне нездужання, помірний біль м'язів і голови, часто – запаморочення, блювота. Температура тіла наростає і через 3-5 днів досягає 39-40°С з коливаннями між ранковою і вечірньою більше одного градусу, а поява гарячки постійного типу прогностично несприятлива. Лихоманка може продовжуватися 2-3 тижні.

Одночасно з підвищенням температури наростають і симптоми інтоксикації (розбитість, астенізація, міалгії, розлади свідомості). Обличчя і шия гіперемійовані, іноді відзначається одутлість обличчя, судини склер ін'єковані. В початковий період у більшості хворих (80%) з'являється біль у горлі з характерним ураженням зіву: на 3-й день хвороби на піднебінних дужках і м'якому піднебінні відзначаються некротично-виразкові ділянки жовтувато-сіруватого кольору, оточені зоною яскравої гіперемії. Надалі число цих некротично-виразкових елементів збільшується, вони можуть зливатися, нальоти на виразках іноді нагадують фібринозні (дифтеритичні) плівки, наростають симптоми тонзиліту, задня стінка глотки змінена менше, язик сухий, обкладений. На 5-й день хвороби може з'явитися біль в епігастральній ділянці, нудота, блювота, рясні рідкі, водянисті випорожнення. Іноді розвивається дегідратація (сухість шкіри і слизових оболонок, зниження тургору шкіри, ціаноз, зниження АТ, олігурія, судоми). Рано виявляється генералізована лімфаденопатія, особливо збільшені шийні лімфатичні вузли.

Акція у Києві! Зареєструйся у таксі Убер зараз та отримай 80 грн знижки на 2 перші поїздки!
Ціни на таксі у Києві хороші, водії адекватні. Хіба не супер? Реєструйся зараз, витратиш потім:
ВЗЯТИ ЗНИЖКУ ТУТ
uber

Промо-код: 6nbdd5gque
 

Поділися даною статтею:


Сторінка 1 з 3123

Оставить комментарий

Ваш email не будет опубликован. Обязательные поля отмечены *

Вы можете использовать это HTMLтеги и атрибуты: <a href="" title=""> <abbr title=""> <acronym title=""> <b> <blockquote cite=""> <cite> <code> <del datetime=""> <em> <i> <q cite=""> <strike> <strong>